Есе

Есе на тему: 

«МОЯ ПЕДАГОГІЧНА ФІЛОСОФІЯ»

Щоб бути  хорошим викладачем, 

треба любити те, що викладаєш, 

та любити тих, кому викладаєш

В.Й.Ключевський

Вчитель….

Здавалося б таке просте, таке звичне, легке для сприйняття слово. В той же час воно містить стільки поваги, розуму, мудрості, виваженості… Можна продовжувати до безкінечності. Напевне, кожна людина має своє уявлення про цю нелегку, кропітку та, часом, і невдячну працю. Скільки існуватиме людство, стільки ж часу буде користуватися попитом і професія вчителя. 

Розмірковуючи про філософію своєї педагогічної діяльності, я ставлю собі запитання – яким має бути сучасний майстер виробничого навчання? Які принципи лежать в основі моєї педагогічної філософії?

Найголовніше для мене як майстра, безумовно професіоналізм: багато знати і прагнути дізнатися ще більше. Хороший майстер постійно повинен продовжувати вчитися: вчитися працювати над собою, вчитися спілкуватися з учнями, вчитися готуватися до уроку. Якщо учень відчуває, що я знаю у багато разів більше його, тоді йому буде зі мною цікаво.

Але украй важливо бути особою творчою і здатною до саморозвитку. Адже саме Майстер робить величезний вплив на формування світогляду Людини, яку він навчає. Світогляд подібний до мозаїки - образ складається з шматочків, кожен з яких необхідно підібрати за кольором, формою, розміром. Робота копітка, трудомістка: не завжди частинки збігаються. Інший раз доводиться все перекладати знову і знову.

Що ще потрібне Майстрові? Уміти берегти людей. Учнів потрібно берегти особливо, від грубості, злості, байдужості до своїх товаришів, байдужості до всього, що відбувається навколо. У душі учня не повинна згасати радість пізнання. Дитина повинна уміти радіти успіхам інших людей, співпереживати їх невдачам і проблемам. Якщо я кожного учня навчу бути добрим, то і весь світ стане добріший.

Майстер, як і кожна людина, що працює з дітьми, повинен володіти такою важливою якістю, як терпимість, яку ми сьогодні часто називаємо толерантністю, розвивати у сьогоднішніх учнів самостійність, уміння відстоювати свої права, готовність до співпраці і творчої діяльності.

А ще пошана до особи учня яка, на мій погляд, полягає не тільки в тому, щоб не ображати і не принижувати його, але й в зацікавленості до особи кожного. Починається цей інтерес з простого: на перших уроках я намагаюсь запам'ятати всіх учнів нової групи і звертаюся до них тільки за іменами. Карнегі має рацію - це дуже важливо! Згодом прагну дізнатися "родзинку" кожного і показати її всім. Ще краще, якщо цю "родзинку" вдасться застосувати до учбового процесу. До речі, довіра, на мій погляд, - теж складова частина пошани. Якщо учні можуть щось зробити самі, я прагну дати їм таку можливість. Їх цікаві ідеї спрямовую на хвилю креативу в потрібне русло.

У короткому викладі моя педагогічна філософія збігається з висловом класика: якомога більше пошани до особи плюс якомога більше вимогливості до неї. Але, вимагаючи, прагну бути максимально об'єктивною і хвалити при першій-ліпшій можливості, причому прилюдно. Свою незадоволеність зазвичай виражаю у формі засудження конкретної дії, а не людини, і завжди прагну показати можливість виправити (оцінку, вчинок, роботу, стосунки): це налаштовує на позитив і примушує удосконалюватися, а відчуття непоправності помилки викликає розгубленість і відчуття безвиході. До речі, про помилки. Педагог - теж людина, і завжди і скрізь правим бути не може. Вважаю, що свої помилки треба чесно визнавати і виправляти. Діти зрозуміють і оцінять правильно; а ось затятість в помилці з боязні упустити свій авторитет якраз його і підірве. Так само, як і спроба перекласти вирішення своїх проблем на плечі інших.

Прийшовши першого вересня до школи, я хвилювалася як ніколи і в той же час розуміла, що не маю права цього показувати оточуючим. 

…Та все вдалося не відразу. В.О.Сухомлинський зазначав: «Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу – це вершина його мрії, хлібороб через кілька місяців милується колосками ячмінного зерна, вирощеного в полі… А вчителеві треба пропрацювати роки і роки, щоб побачити те, що ти замислив; ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення, як у вчителя… ». Про авторитетну людину (спеціаліста) завжди говорять, що в неї були хороші вчителі і звідси пішло прислів’я: “Дерево та вчитель пізнаються по плоду”.

Сьогодні, крокуючи по дорозі педагогічного пошуку, розумію, що маю багато чого зробити. Необхідно вдосконалювати свої знання з педагогіки, треба освоювати новітні програми і технології, вивчати методичну літературу. У цьому вирі педагогічної діяльності важливо не схибити, не загубити жодної дитячої душі, тому я не маю жодного права зупинятися на досягнутому. Я повинна рухатися вперед, повинна вчитися, розвиватися, вдосконалювати свою педагогічну майстерність.

І, напевно, останнє. Своє головне педагогічне і людське завдання я бачу в тому, щоб підтримувати та розвивати природні якості учня, здібності, допомагати в становленні його соціальності, творчої самореалізації особистості, допомогти кожній дитині стати вільною, самодостатньою особою, і конкурентноздатним фахівцем зі своєї професії.

Свого часу Платон сказав: «Майстрами не народжуються, ними стають». І я наполегливо йду до цієї мети, адже обрана мною професія – це щоденне навчання. Тільки так я набуду компетентності, досягну вершин педагогічної діяльності і матиму змогу формувати учня не як носія компетентностей, а, передовсім, як людину.

Як відомо: навчальний заклад був і буде в житті кожного. Для учнів - це набуття знань, а для майстра - книга життя, читаючи яку, сторінку за сторінкою, набираєшся безцінного досвіду. І важливо, щоб цей досвід майстра із маленької "зернинки", яку він вкладає в кожного свого учня, проріс урожайним "колоссям" на життєвій ниві його вихованців.